Мережеві Залежності


Facebook, Twitter, Вконтакте, аська, форуми, ЖЖ, чати… Стільниковий зв’язок, телефони, які схожі на синтезованих з комп’ютерами монстрів, оснащені камерами, навігацією та з’єднанням з павутиною… Ми на зв’язку! Море, гори, закордоном, на роботі, навіть у ліжку з коханою людиною – ми тут, ми в мережі. А куди ж нам подітись, тут усі, кум-брат-сват, начальник, одногрупники, однокласники, колишнє кохання та теперішні коханці, всі… На твоїй одній сторінці. І усі такі гарні, посміхнені, інколи безглузді та дивакуваті… Витріщаються лише на тебе з дисплею чи монітора, запрошують на зустрічі, пишуть листи та повідомлення, хваляться новим шматтям, поїздкою кудись, підчепленою вчора гарненькою панянкою чи свіжими плітками. Але всі тут. А де ж нам іще бути???

Якісь події, обговорення, коментарі.. Навіщо? Соціальні мережі – новий рай для підлабузництва та лицемірства, царство слабодух, які бояться дивитись в очі, прикриваючись тонкою смужкою плазми. Тут знаходять нібито кохання, тут кидають свою половинку. Тут додають у друзі, тут ігнорують, тут банять та анонімно висловлюють те, що прямо сказати страшно. Тут одним натисканням кнопки можна розповісти всім про те, що лежить на серці, тільки того серця насправді нема. Нічого нема, адже що таке Інтернет? Безколірне, безформне повітря, заточене у метал та проводи, хвилі, ніколи нами не бачені та не пізнані, щось, що ніби існує, але насправді його немає… Хтось створив новий світ, в якому є всі і все абсолютно з нічого, перевершивши навіть самого Творця…

Тут можна висіти годинами, чекаючи на заповітне бамкання аськи, днювати і ночувати, очікуючи нового статусу чергової цілі, читати соплі та лайку в суміші з найсвіжішими новинами, роздягати подумки й не зовсім керівництво, все що завгодно! Ніхто не спинить.

Тут ти завжди не один, чи то тобі лише так здається. Чергова ілюзія, яку створює віртуальний світ. Адже так, друже? Ти заврендив когось, і хтось зафрендив тебе, періодично отримуєш суху текстову звісточку «Привіт! Ти як?» або «Як справи?» і на автоматі пишеш «Все ок». Суха, проте стандартна переписка, пригадуєш?.. А ті ночі, які ти п’ялився у клятий комп, замість того, щоб приділити час комусь, хто цього так потребував, коли очі витікали, а мозок вилазив через вуха від непотрібної, брудної, багнистої інформації, яка так засмічує свідомість…

Але ти тут… Досі тут, сидиш та кліпаєш замученими очиськами, читаючи мій маразм, гарно поданий та оздоблений дрібкою зверхності… Але я теж не ідеальна, вичікую, немов павук свою жертву, того, хто б написав «Привіт!», зовсім нещиро, але просто так, для галочки. Бо це – моя залежність. І в тебе вона така ж. Бійтеся, друзі, бійтеся й тремтіть! Ні, нас погубить не потоп, як каже Біблія, і не метеор чи сонячне випромінювання, як глаголять вчені, нас погубимо ми самі…

Тишком-нишком, прокрадаючись у кожну хату та свідомість, окуповуючи місця для книг й розваг, ця чума 21 століття стоїть тут, перед нами… Глянь у лівий кут монітору… Бачиш? Ну от, ти також залежний! Вітаю!

А додаси мене у друзі..?