Заголовок, який знецінює текст

Financial Times, BBC, The Guardian, Aljazeera, Spiegel, Foreign Policy та багато інших поважних західних видань останнім роками опублікували немало матеріалів, де у заголовках називали українсько-російську війну "забутою".

Найімовірніше, автори цих текстів мають позитивні наміри – нагадати читачам, що в Європі триває збройний конфлікт. Однак є кілька причин, чому називання війни "забутою" не привертає до неї увагу аудиторії так, як цього б хотілось авторам та тим, кому ця війна болить.

По-перше, віктимізація людей, які постраждали у конфлікті, лише поглиблює їхню травму.

Журналістів вчать уникати подальшої віктимізації людей, які пережили насилля. Працівникам медіа рекомендують не перестаратись із драматизацією травматичного досвіду, тобто не зображувати постраждалих так, щоб вони викликали до себе лише жаль та співчуття. Ця порада доречна й тоді, коли йдеться не про окрему людину, а про групу людей, які пережили чи переживають травматичний досвід.

У міжнародній спільноті – хоч би й хотілося більшого – є однозначна позиція щодо анексованого Криму та тимчасово окупованих територій східної України. Хто в цій ситуації жертва – очевидно, і щоденні смерті про це нагадують. Члени спільноти, яка пережила конфлікт, можуть – якщо захочуть – скільки завгодно самі себе жаліти, але казати їм про те, що війна забута, а отже, ситуація безнадійна, – значить поглиблювати їхній травматичний досвід. Це той випадок, коли слова мають значення, і добирати їх слід ретельно.

По-друге, через надмірну драматизацію аудиторія втомлюється співчувати.

Можливо, західні автори, які пишуть про українську війну, хочуть викликати в читачів співчуття. Але називаючи війну "забутою", викликають радше почуття провини: "жахливо, що всім байдужа ситуація в Україні". Почуття провини – не найкращий друг співчуття, й апелювати до нього – поганий спосіб викликати реакцію аудиторії, в тому числі поважної, яка може більше, ніж просто співпереживати. Звинувачення в байдужості можуть допомогти подолати байдужість хіба ненадовго, а в перспективі радше спонукають читачів триматися від матеріалів про такі події подалі.

Крім того, складно співпереживати постійно. Дослідження показують, що через безперервний потік поганих і сумних новин, притаманний цифровій епосі, споживачі медіаконтенту втомлюються співчувати. Ефект втоми від співчуття – це коли людина більше не спроможна переживати не тільки через смерті й несправедливість, які кояться десь по світу, а й через ті, які стаються зовсім поруч. Українським медіа цей ефект за п’ять років війни чудово знайомий.

"На цій нічийній землі, де внутрішнє роздроблення та міжнародна ізоляція призвели до того, що виснажливий конфлікт став забутим, люди продовжують вмирати. А цивільні живуть кожен день, як останній (…)", – пишуть у ліді до фоторепортажу на Aljazeera. Втім це радше нагадує трейлер до апокаліптичного кіно, ніж підводку до репортажу про життя на лінії фронту. Щоб після такого вступу подивитись документальний матеріал, читач має знайти в собі сили. І часто не знаходить.

По-третє, читачі можуть зробити хибні висновки лише із заголовку.

Що подумає читач, якщо у заголовку щось назване забутим? Наприклад, "можливо, якщо про щось забули, на це є свої причини?" Або ж – "якщо про конфлікт забули, він, може, й не був надто важливий у світовому масштабі?" І хоча в самому тексті автори зазвичай пояснюють, чому українська війна важлива в контексті безпеки Європи та миру в регіоні, перша сформована завдяки заголовку думка вже вкоренилась.

З колонки "Війна в Україні, яку ніхто не помічає", яку опублікували в The New York Times, неможливо зрозуміти, хто такий цей байдужий "ніхто", бо нікого конкретного автор не називає. Текст підсумовує наслідки й загрози конфлікту і фактично доводить протилежну думку: конфлікт масштабний і важливий. Та поки журналіст своїм текстом спростовує свій-таки заголовок, читачі вже проскролили публікацію, так і не дізнавшись, чому українська війна не заслуговує на забуття.

Такі ж аргументи можна застосувати й до інших "забутих" тем: коли пишуть про письменників, міста, історичні постаті, ідеї, зусилля тощо. Вислів "забута війна" у журналістських матеріалах створює драматичний чи навіть романтичний образ конфлікту, що летить у прірву історії. Але якщо взяти за істину, що журналістика таки здатна щось міняти у сприйнятті подій і допомагати аудиторії орієнтуватись на інформаційному полі, то "забута війна" – це хибний дороговказ.



Джерело статті: “https://uainfo.org/blognews/1558510666-zagolovok-yakiy-znetsinyue-tekst.html”